081 - Право

Permanent URI for this collection

https://elar.naiau.kiev.ua/handle/123456789/14524

Browse

Browsing 081 - Право by Subject "administrative and legal principles"

Now showing 1 - 3 of 3
  • Thumbnail Image
    Item
    Адміністративно-правові засади міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України. Administrative and legal bases of international cooperation of bodies and divisions of the National Police of Ukraine.
    (2021-10) Калайда, Ангеліна Василівна; Kalaida, Anhelina
    Дисертація присвячена дослідженню адміністративно-правових засад міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України. Наголошено на актуальності дисертаційного дослідження, що обумовлено євроінтеграційним курсом та як наслідок, приведенням вітчизняного поліцейського законодавства у відповідність до законодавства Європейського Союзу. Акцентовано увагу, що міжнародне співробітництво є ключовим елементом у механізмі реалізації державної політики у сфері протидії злочинності та забезпечення правопорядку в державі. Окремі напрямки міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України складають основу для успішного виконання ними своїх спеціальних завдань та функцій, що в цілому сприяють забезпеченню не лише національної безпеки України, але й міжнародної в тому числі. У науковій роботі досліджені історіографічні, теоретичні та методологічні аспекти дослідження адміністративно-правових засад міжнародного співробітництва Національної поліції України. Встановлено роль і значення міжнародного співробітництва Національної поліції України, що пов’язана із особливостями реалізації міжнародного поліцейського співробітництва. Уточнено, що міжнародне співробітництво є невід’ємною складовою діяльності органів та підрозділів Національної поліції України. Його головні напрями: асиміляція та використання міжнародного досвіду діяльності інших поліцейських органів; організація та реалізація спільних міжнародних (у тому числі, науково-дослідних проектів; співробітництво у сфері протидії злочинності; підготовка поліцейських (перепідготовка, підвищення кваліфікації) у зарубіжних країнах. Встановлено, що значення міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України складно переоцінити, адже саме за допомогою міжнародної співпраці вбачається можливим врегулювати діяльність органів та підрозділів Національної поліції України з іншими поліцейськими службами та відомствами таким чином, щоб забезпечити умі необхідні умови для реалізації поліцією України своїх завдань та функцій, спільно протидіяти злочинності, забезпечувати мир та порядок. Проаналізовано історію розвитку адміністративно-правового регулювання міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України. Визначено, що новому розвиткові адміністративно-правового регулювання міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України передує історичний розвиток адміністративно- правового регулювання міжнародного співробітництва міліції (органів внутрішніх справ) України, що заклало своєрідний фундамент сучасних адміністративно-правових засад міжнародного співробітництва новоствореної Національної поліції України. Виокремлено два етапи формування адміністративно-правового регулювання міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України: перший – адміністративно-правові засади міжнародного співробітництва міліції України (органів внутрішніх справ) (з 1950 р. до 2015 р.); та другий – адміністративно-правові засади міжнародного співробітництва Національної поліції України (з моменту створення поліції 2015 року по теперішній час). Аргументовано, що історія розвитку адміністративно-правового регулювання міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України є важливою складовою ефективної реалізації поліцією України, покладених на неї державою завдань та функцій. Від правильного та чіткого визначення історичних передумов становлення правового поля міжнародного співробітництва поліції України залежить стан правопорядку в державі в цілому, та рівень довіри населення до поліції, зокрема. Встановлено методологічну основу дослідження міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України. З’ясовано, що міжнародне співробітництво у сфері правоохоронної діяльності – це один із видів спільної діяльності держав в особі уповноважених на те органів, яка виникає на основі формування й цілеспрямованого проведення ними зовнішньої політики, що ґрунтується на спільності або збігові державних інтересів. Міжнародне співробітництво у сфері правоохоронної діяльності має погоджувальний, координаційний характер і виникає та розвивається між рівноправними суб’єктами міжнародного права (в основному, між державами). Автором чітко та послідовно визначено механізм реалізації та структуру адміністративно-правових засад міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України. З’ясовано структуру механізму реалізації адміністративно-правових засад міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України. Наголошено, що адміністративно-правові засади являють собою сукупність адміністративно-правових характеристик, що визначають та регулюють відносини у сфері міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України. Охарактеризовано до елементів механізму адміністративно-правових засад міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України відносити такі: органи та підрозділами Національної поліції України як суб’єкти реалізації міжнародного співробітництва; об’єкти адміністративно-правового регулювання міжнародного співробітництва Національної поліції України; адміністративно-правові норми (адміністративно-правове регулювання), які регламентують специфіку реалізації міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України; принципи здійснення міжнародного співробітництва органів підрозділів Національної поліції України; форми здійснення міжнародного співробітництва органів підрозділів Національної поліції України. В роботі розкрито сучасний стан адміністративно-правового регулювання механізму міжнародного співробітництва в діяльності Національної поліції України. З’ясовано, що наразі у сучасній юридичній літературі майже немає комплексних науково-обґрунтованих досліджень сутності адміністративно-правового регулювання міжнародного співробітництва в діяльності органів та підрозділів Національної поліції України. Характеризуються наявність комплексної системи національних нормативно-правових актів та міжнародних багатосторонніх та двосторонніх угод, що визначають порядок міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України із іншими правоохоронними органами іноземних країн та які становлять належне правове поле для реалізації діяльності з міжнародного співробітництва Національної поліції України в різних сферах діяльності. Виокремлено та охарактеризовано коло суб’єктів та перелік об’єктів адміністративно-правового регулювання міжнародного співробітництва Національної поліції України. Розкрито, що до числа суб’єктів, які безпосередньо здійснюють міжнародне співробітництво належать: безпосередньо органи та підрозділи Національної поліції України (кіберполіція, органи досудового розслідування, органи карного розшуку та оперативні підрозділи), заклади вищої освіти системи МВС України, експертна служба МВС та її науково-дослідні експертно-криміналістичні центри. Вказані суб’єкти здійснюють міжнародне співробітництво у відповідній сфері їх діяльності. Доведено, що міжнародне співробітництво органів та підрозділів Національної поліції України як об’єкт адміністративно-правового регулювання представляє собою цілеспрямовану діяльність органів та підрозділів Національної поліції України, яка підпорядкована нормами міжнародного та національного права за допомогою спеціальних механізмів та інструментів. Підкреслено, що міжнародне співробітництво органів та підрозділів Національної поліції України як об’єкт адміністративно-правового регулювання представляє собою цілеспрямовану діяльність органів та підрозділів Національної поліції України, яка підпорядкована нормами міжнародного та національного права за допомогою спеціальних механізмів та інструментів. Визначено успішний зарубіжний досвід та запропоновано шляхи удосконалення адміністративно-правових засад міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України. Окреслюється зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання міжнародного співробітництва в діяльності поліції та можливі шляхи введення його в національну систему шляхом визначення основних переваг адміністративно-правового регулювання міжнародного співробітництва поліції у досліджених державах, які на нашу думку, повинні бути обов’язково враховані під час удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання міжнародного співробітництва в діяльності Національної поліції України з метою більш якісного та ефективного забезпечення їх діяльності. Виявлено, що наразі основними завданнями програм, за якими з європейськими структурами співпрацюють правоохоронні органи України, є зміцнення спроможності України в плані забезпечення імплементації європейських міжнародних договорів у сфері протидії злочинності та підтримання міжнародної безпеки. Безумовно, багато ініціатив було впроваджено в життя, але за викликом сучасності чимало проблем у правовому полі потребує подальшої спільної уваги. Опрацьовано напрями удосконалення адміністративно-правового механізму реалізації міжнародного співробітництва в діяльності Національної поліції України. Запропоновано внести зміни та доповнення до чинного Закону України «Про Національну поліцію». А саме, у цьому нормативно-правовому акті ми пропонуємо закріпити новий розділ «Міжнародне співробітництво поліції», в якому визначити: принципи міжнародного співробітництва органів та підрозділів Національної поліції України ; сформулювати загальні засади міжнародного співробітництва; надати визначення категорії «міжнародне поліцейське співробітництво»; унормувати та конкретизувати поняття, що використовуються у цій сфері; систематизувати суб’єктів міжнародного співробітництва, визначити їх правовий статус (гарантії діяльності, задачі, функції, права та обов’язки, відповідальність) та порядок їх взаємодії; конкретизувати відповідальність за порушення чинного законодавства; визначити порядок здійснення міжнародного співробітництва у різних сферах діяльності поліції України; зафіксувати напрями удосконалення технічного забезпечення функціонування міжнародних баз даних цих з урахуванням відповідних міжнародних стандартів. The dissertation is devoted to the research of administrative and legal bases of international cooperation of bodies and divisions of the National Police of Ukraine. Emphasis is placed on the relevance of the dissertation research, which is due to the European integration course and, as a consequence, the bringing of domestic police legislation in line with European Union law.
  • Thumbnail Image
    Item
    Адміністративно-правові засади протидії проявів дискримінації дільничними офіцерами поліції в Україні. Administrative and legal basis for preventing and combating discrimination by district police officers.
    (2022-08) Бащук, Олег Романович; Bashchuk, Oleh
    У дисертації сформульовано авторське визначення поняття дискримінації як безпосереднього чи опосередкованого, усвідомленого обмеження у визнанні, реалізації або користуванні основоположними суб’єктивними правами індивіда, так само й надання необґрунтованих привілеїв і переваг особі/групі осіб за певною персональною ознакою, що призводить до реального стану невілювання засад верховенства права та правової рівності, а також визначено основні ознаки цього соціально-правового явища. Під протидією дискримінації запропоновано розуміти сукупності спеціальних правових засобів і заходів, спрямованих на недопущення дискримінації, створення умов для своєчасного виявлення її фактів, забезпечення захисту і відновлення порушених прав постраждалої особи, притягнення винних осіб до юридичної відповідальності за порушення заборони дискримінації. Запропоновано державно-правовий механізм забезпечення запобігання та протидії дискримінації в Україні розглядати у вигляді сукупності трьох базових взаємопов’язаних структурних елементів, серед яких інституційна (суб’єкти публічного та приватного секторів, наділені повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації), нормативно-правова (сукупність законодавчих і підзаконних правових актів, які регулюють питання функціонування суб’єктів із запобігання та протидії дискримінації; визначають основи формування та реалізації державної антидискримінаційної політики та ін.), процедурна складова (передбачені порядок організації проведення антидискримінаційної експертизи і громадської антидискримінаційної експертизи нормативно-правових актів, забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики з питань заборони дискримінації), а також визначено та розкрито функції цього механізму: організаційно-правова, регулятивна, правоохоронна, превентивна, правовідновлювальна, статистично-аналітична, інформаційно-просвітницька функції. Здійснено характеристику системи суб’єктів владних повноважень у сфері запобігання та протидії дискримінації, а також проведено їхню класифікація за такими ланками: 1) суб’єкти владних повноважень з питань парламентського контролю у сфері протидії дискримінації; 2) суб’єкти владних повноважень з питань урядового контролю у сфері протидії дискримінації – Урядовий уповноважений з прав осіб з інвалідністю, Урядовий уповноважений з питань гендерної політики, Освітній омбудсмен України, Уповноважений із захисту державної мови; 3) суб’єкти владних повноважень з питань реалізації загальних повноважень центральних органів виконавчої влади у сфері протидії дискримінації; 4) суб’єкти владних повноважень з питань реалізації спеціальних повноважень центральних органів виконавчої влади у сфері протидії дискримінації; 5) суб’єкти владних повноважень місцевого рівнів у сфері протидії дискримінації. Виокремлено чотири рівні державної антидискримінаційної політики України, які розкриваються у відповідних стратегічних документах, серед них: перший рівень – напрям державної політики з розвитку громадянського суспільства та механізмів реалізації й захисту суб’єктивних прав населення; другий рівень – напрям державної політики з розвитку сфери дотримання принципу недискримінації за окремими категоріями населення; третій рівень – напрям державної політики з регіонального розвитку, реформування місцевого самоврядування і територіальної організації влади; четвертий рівень – напрям державної політики з реформування правоохоронної сфери держави. Здійснено систематизацію адміністративного законодавства України з питань запобігання та протидії дискримінації у сфері поліцейської діяльності, що складається з п’яти блоків нормативно-правових актів, серед яких: загальний, компетентнісний, правозахисний, галузевий, експертно-аналітичний блок, а також міжнародно-правових актів в окреслених аспектах за трьома блоками – загальносоціальний, спеціальний, правоохоронний блоки. Визначено місце та роль Національної поліції України в процесах реалізації державної антидискримінаційної політики України із чіткою кореляцією з відповідними функціями державно-правового механізму забезпечення запобігання та протидії дискримінації в Україні. В означеному ракурсі розвинуто теоретико-правові підходи щодо розуміння сутності та специфіки реалізації адміністративно-правового статусу дільничних офіцерів поліції у сфері запобігання і протидії дискримінації. Він має певні суттєві особливості, зумовлених одночасним виконанням загального і спеціального правового статусу працівника поліції та законодавчих приписів у сфері забезпечення суб’єктивних прав особи, дотриманням принципу недискримінації у службовій діяльності, здійсненням заходів із недопущення заборони дискримінації на відповідній поліцейській дільниці Окреслено сутність та особливості взаємодії дільничних офіцерів поліції з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами різної форми власності, громадськими формуваннями та іншими суб’єктами у сфері запобігання та протидії дискримінації, що охоплює загальновідомчу, міжвідомчу, міжгалузеву, місцеву ланки та ланку публічно-приватного партнерства, а також наведено напрями та форми такої взаємодії. Основними серед них визначено такі: 1) розроблення та здійснення узгоджених планів, заходів і дій, спрямованих на запобігання, виявлення та припинення порушень, пов’язаних із дискримінаційними ознаками, захисту та відновлення порушених прав, свобод і законних інтересів особи; 2) обмін відповідною оперативною інформацією, з’ясування обставин, причин і чинників, які сприяли порушенню принципів недискримінації, окреслення напрямів покращення ситуації щодо реалізації та захисту прав і свобод окремих категорій громадян на певній території; 3) узагальнення підсумків спільної роботи, проведення колективних нарад, робочих зустрічей щодо формування інформаційно-аналітичних та інших необхідних матеріалів тощо; 4) проведення громадських слухань, публічних обговорень, круглих столів, конференцій, семінарів з питань забезпечення реалізації державної антидискримінаційної політики України; 5) організація діяльності громадських об’єднань для участі в охороні громадського порядку і державного кордону; 6) сприяння здійсненню оцінки діяльності підрозділів поліції, дільничних офіцерів поліції, ефективності прийняття і виконання такими органами рішень, підготовку пропозицій з розв’язання проблем у сфері протидії дискримінації через здійснення громадського контролю, проведення громадської експертизи їхньої діяльності. Обгрунтовано два напрями вдосконалення адміністративно-правових засад запобігання та протидії дискримінації дільничними офіцерами поліції: зовнішній напрям – покращення ключових аспектів із забезпечення повного довиконання міжнародно-правових зобов’язань і міжнародних договорів України у сфері реалізації та захисту прав людини, протидії дискримінаційним проявам у суспільстві, а також щодо продовження сталого реформування правоохоронної сфери, які викладені у низці вітчизняних стратегічних документів, планів їхньої реалізації та інших подібних документах; внутрішній напрям – базований на міжнародно-правових стандартах з прав людини та провідних практик організації поліцейської діяльності, розвиток правового масиву з питань запобігання та протидії дискримінації поліцією, зокрема дільничними офіцерами поліції. The Thesis presents the author’s definition of discrimination as a direct or indirect, conscious restriction in the recognition, realization or use of fundamental subjective rights of the individual, as well as the provision of unjustified privileges and benefits to a person / group of persons on a personal basis, resulting in the de facto leveling of the rule of law and legal equality, as well as the main features of this social and legal phenomenon have been defined. It has been proposed to consider anti-discrimination as the set of special legal means and measures aimed at preventing discrimination, creating conditions for timely detection of its facts, ensuring protection and restoration of violated rights of the victim, bringing perpetrators to justice for this offense.
  • Thumbnail Image
    Item
    Адміністративно-правові засади реалізації ґендерної рівності Національною поліцією України. . Administrative and legal background of gender equality implementation by the National Police of Ukraine.
    (2022-12) Лях, Неля Василівна; Liakh, Nelia
    У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні сутності й особливостей адміністративно-правових засад реалізації ґендерної рівності Національною поліцією України, окреслено шляхи вдосконалення адміністративного законодавства, положення якого регулюють правовідносини у сфері запобігання та протидії насильству за ґендерною ознакою. Проаналізовано процес становлення та розвитку інституту запобігання і протидії правопорушенням за ґендерною ознакою на території сучасної України, з огляду на роль у ньому поліції (спеціалізованих квазіправоохоронних органів) умовно поділено на такі етапи: 1) фактична відсутність спеціально створених відомств, які виконували б правоохоронні функції інституту запобігання та протидії правопорушенням за ґендерною ознакою за умов домінування чоловіка у сімейно-побутовій сфері (IX– XIV століття); 2) запозичення литовської та польської практики регулювання адміністративно-правових відносин за ознакою ґендера (XIV–XVI століття); 3) функціонування системи правоохоронних органів з окремими превентивними та розшуковими функціями в запобіганні та протидії насильству за ґендерною ознакою з превалюванням колективних інтересів над індивідуальними (XIV – початок ХХ століття); 4) запобігання та протидія ґендерно обумовленому насильству радянськими правоохоронними органами (20‒90-ті роки ХХ століття); 5) еволюція функцій запобігання та протидії 3 поліцією насильству за ґендерною ознакою в умовах сучасної України (90-ті роки ХХ століття і донині). Встановлено, що найпоширенішим порушенням ґендерної рівності є насильство за ґендерною ознакою – це негативні протиправні діяння або погроза їх застосування, які можуть бути спричинені статевою приналежністю, сексуальною орієнтацією, ґендерною ідентичністю, спрямовані на порушення прав, свобод і можливостей особи в приватній та/або публічній сферах через психологічні, фізичні, сексуальні й економічні методи впливу (сексуальне насильство, сексуальне домагання, ґендерний мобінг, сталкінг тощо). Адміністративно-правове регулювання ґендерної політики в діяльності поліції потлумачено як сукупність визначених нормами адміністративного права інструментів і засобів, які використовують з метою забезпечення вповноваженими суб’єктами поліції ефективного регулювання правовідносин за ґендерною ознакою. До адміністративно-правових засобів запобігання та протидії правопорушенням за ґендерною ознакою, спрямованих на здійснення впливу на обставини, що виникають у відносинах протилежних статей, віднесено: виявлення причин та умов, які сприяли виникненню і розвитку конфлікту, вплив на поведінку осіб, схильних до вчинення правопорушень, або тих, які їх вчиняють, і безпосереднє регулювання діяльності поліції щодо запобігання та протидії таким правопорушенням. Наведено аргументи, згідно з якими концепція ґендерної політики в діяльності поліції не повинна обмежуватися запобіганням і протидією правопорушенням у сімейно-побутовій сфері та має поширюватися на врахування в кадровій політиці принципу ґендерної рівності, виконання завдань з охорони прав і законних інтересів людини, підтримання публічної безпеки й порядку тощо. Акцентовано, що принцип ґендерної рівності є складним системним суспільним явищем, що ґрунтується на правових, соціальних, економічних, політичних, етнічних, культурологічних та інших чинниках. Зазначений принцип взаємозалежний від інших фундаментальних принципів діяльності Національної поліції України: загальноправових (верховенства права, 4 законності, дотримання прав і свобод людини, рівності, поваги до гідності) і спеціальних (відкритості та прозорості, політичної нейтральності, необхідності, оперативності і своєчасності в реалізації повноважень, безперервності, результативності, юридичної відповідальності, взаємодії з населенням на засадах партнерства) принципів. Зазначено, що діяльність поліції щодо забезпечення ґендерної рівності – це законодавчо врегульована система елементів організаційного, цільового та компетенційного спрямування, які визначають правове становище Національної поліції України в адміністративно-правових відносинах, що наявні в процесі її діяльності. Визначено основні напрями вдосконалення адміністративно-правових механізмів діяльності поліції як суб’єкта реалізації ґендерної політики: 1) утвердження нового формату сприйняття суспільством і державою принципів ґендерного паритету, визнання забезпечення прав жертв насильства за ґендерною ознакою складовою державної політики і сферою активної співпраці поліції, інших органів влади та громадськості; 2) удосконалення чинного законодавства України з питань використання терміна «ґендер», діяльності Національної поліції України загалом і у сфері запобігання та протидії насильству за ґендерною ознакою зокрема (внесення відповідних змін до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», ст. 24, 25, 27-1, 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» і ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також наказу Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту та МВС України від 7 вересня 2009 року № 3131/386); 3) подальше вдосконалення організаційно-правових засад діяльності окремих підрозділів (кадрове наповнення служб у справах дітей та інших державних структур фахівцями у сфері дитячої психології), проєктів («Поліцейський офіцер громади»; «Шкільний офіцер поліції»); проведення освітніх заходів і тренінгів із формування толерантного ставлення до представників сексуальних меншин; зобов’язання винесення працівниками уповноважених підрозділів поліції 5 термінових заборонних приписів стосовно кривдника щодо кожної особи – жертви насильства, зокрема й щодо дитини, яка стала очевидцем акту насильства; внесення змін до бланка форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства з акцентом на виявлення насильства за ґендерною ознакою; долучення уповноважених підрозділів поліції до процедури всиновлення та передачі під опіку дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, до відбору кандидатів у патронатні вихователі). З’ясовано, що взаємодія поліції з державними органами, установами та громадськістю щодо забезпечення ґендерної рівності реалізується в різних формах на трьох рівнях: 1) загальнодержавному, де ключовою є взаємодія поліції та органів державної влади, а також чітка та взаємоузгоджена діяльність уповноважених підрозділів із запобігання та протидії насильству за ґендерною ознакою; 2) місцевому – співпраця з органами місцевого самоврядування (постійне інформування територіальними органами поліції органів місцевого самоврядування та громадськості про діяльність щодо охорони та захисту прав і свобод людини, протидія насильству за ґендерною ознакою тощо); 3) на рівні взаємодії з громадськістю безпосередньо (проведення відкритих зустрічей з метою окреслення проблемних питань, налагодження ефективної співпраці тощо). Наведено аргументи, згідно з якими уповноважені органи поліції та інші суб’єкти взаємодії повинні вживати таких заходів у сфері запобігання насильству за ґендерною ознакою та обізнаності про нього: проведення досліджень стану, причин і передумов поширення насильства за ознакою ґендера, ефективності законодавства у сфері запобігання та протидії насильству за ґендерною ознакою; організацію і проведення серед населення інформаційних кампаній щодо форм, виявів і наслідків такого насильства, роз’яснення особливостей запобігання та протидії йому; участь у розробленні для впровадження в закладах освіти навчальних і виховних програм з питань запобігання та протидії насильству за ґендерною ознакою, зокрема у сфері 6 сімейно-побутових відносин; залучення засобів масової інформації до проведення відповідних просвітницьких кампаній. Констатовано, що міжнародно-правові стандарти поліцейської діяльності у сфері забезпечення ґендерної рівності становлять норми, принципи та рекомендації, відображені в загальних міжнародно-правових актах, насамперед у ратифікованій Україною Стамбульській конвенції, а також у документах, що визначають правовий статус поліції та організацію її адміністративної діяльності (Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку; Декларація про поліцію; Європейський кодекс поліцейської етики) у сфері реалізації ґендерної політики. До перспективних напрямів імплементації міжнародно-правових стандартів у сфері забезпечення ґендерної рівності Національною поліцією України віднесено: визнання ключової ролі поліції в забезпеченні прав і свобод людини, дотримання справедливості, забезпечення неупередженості та недискримінаційного підходу; втручання поліції в приватне життя у виключних випадках; забезпечення необхідної підтримки та сприяння жертвам насильства; послідовна криміналізація різних форм насильства за ґендерною ознакою; посилення відповідальності за вчинення насильства за ґендерною ознакою, зокрема й у випадках, коли його свідком є дитина. Виокремлено передові зарубіжні практики реалізації адміністративно правових механізмів ґендерної політики в діяльності поліцейських: передбачення дієвих юридичних механізмів і процедур надання органами поліції оптимізованих й уніфікованих адміністративних послуг; упровадження тренінгів для поліцейських щодо поважливого ставлення до особистості, уміння комунікувати тощо; втілення в правозастосовну діяльність уповноважених підрозділів поліції принципу «Community policing» з метою налагодження постійної співпраці поліції з територіальними громадами й органами місцевого самоврядування; застосування спеціальних електронних GPS-браслетів з метою відстеження та оперативного реагування на наближення кривдника до потерпілої особи; максимальне залучення громадських 7 формувань до виявлення, запобігання та протидії виявам дискримінації за ґендерною ознакою. Thesis presents theoretical generalization and new way to solve the scientific task of defining the essence and peculiarities of the administrative and legal background for gender equality implementation by the National Police of Ukraine, outlines the ways to amend the administrative legislation with provisions regulating legal relations in the area of gender-based violence prevention and countering.