МАКСИМІВ ІринаMAKSYMIV Iryna2024-01-262024-01-262023https://elar.naiau.kiev.ua/handle/123456789/28359Стаття присвячена проблемі детермінації дитячого жебрацтва й окресленню можливих шляхів його превенції. Доведено, що система державного врегулювання питання подолання дитячого жебрацтва в Україні є малоефективною через збереження формалізованого підходу держави до проблемних категорій дітей і підлітків, брак фінансування та неготовність громадськості до сприйняття жебрацтва як проблеми українського суспільства. Аргументовано, що необхідним є глибоке систематичне вивчення причин схильності дітей до жебрацтва та правове регулювання суспільних відносин у сфері сім’ї, організації виховання, освіти та дозвілля, охорони здоров’я, соціального забезпечення, забезпечення громадської безпеки й інших суспільних відносин. Стверджується, що врегулювати весь комплекс проблем, які стосуються профілактики жебрацтва серед дітей, лише заходами законодавчого рівня, неможливо. Прийняття державних програм, у яких визначено механізми ліквідації таких проблем дитинства, як жебрацтво, безпритульність, бездоглядність, – це перший крок у системі загальної профілактики делінквентності дітей. Діапазон шляхів і методів профілактики та боротьби з дитячим жебрацтвом в умовах сьогодення є доволі широким, проте результати залишаються невтішними. Причину такої ситуації вбачаємо в існуванні визначеного розриву між прийнятими на різних державних рівнях рішеннями та практикою їх реалізації. The article is devoted to the problem of determination of child begging and outlining possible ways of its prevention. It is proved that the system of state regulation of the issue of overcoming child begging in Ukraine is ineffective due to the preservation of the formalized approach of the state to problematic categories of children and adolescents, lack of funding and unwillingness of the public to perceive begging as a problem of Ukrainian society. It is argued that a deep systematic study of the causes of children's tendency to beg and legal regulation of social relations in the field of family, organization of upbringing, education and leisure, health care, social security, public safety and other social relations are necessary. It is argued that it is impossible to resolve the entire range of problems related to the prevention of child begging by legislative measures alone. The adoption of state programs that define mechanisms for eliminating such childhood problems as begging, homelessness, and neglect is only the first step in the system of general prevention of child delinquency. The range of ways and methods of preventing and combating child begging is quite wide today, but the results remain disappointing. We see the reason for this situation in the existence of a certain gap between the decisions made at various state levels and the practice of their implementation.uk-UAArticle