Бойко, Олександр ВасильовичBoiko, Oleksandr2021-11-182021-11-182021-11http://elar.naiau.kiev.ua/jspui/handle/123456789/19875Дисертація є одним з перших у вітчизняній науці кримінального процесуального права спеціальним комплексним дослідженням сутності та порядку реалізації права на справедливий судовий розгляд у кримінальному судочинстві України. Встановлено, що концептуалізація права на справедливий судовий розгляд відбулася завдяки прийняттю Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а уніфікація його розуміння та визнання на рівні стандартів судочинства вироблена практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). На сучасному етапі розвитку законодавства України чітко прослідковується вектор у напрямку приведення його у відповідність до конвенційних стандартів здійснення судочинства. У Кримінальному процесуальному кодексі (далі – КПК) України елементи права на справедливий судовий розгляд закріплені у різних засадах кримінального провадження. З’ясовано, що у кримінальному процесі «справедливість» вживається у таких значеннях: як вимога процесуального права; як вимога матеріального права; як морально-етична вимога до характеристики особи присяжного та судді. Справедливість як вимога до процесуальної форми є багатоаспектною та розглядається: як мета та завдання кримінального провадження; як засада кримінального провадження; як процесуальне право особи. Визначено, що процесуальна справедливість – це визначені кримінальним процесуальним законом вимоги до мети та засад (стандартів) здійснення кримінального провадження, які є критерієм оцінки проведених процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень особами, які здійснюють кримінальне провадження. Обґрунтована доцільність виокремлення узагальнених груп елементів права на справедливий судовий розгляд з урахуванням хронологічної послідовності їх виникнення і функціонального призначення та запропоновано таку їх класифікацію: 1) забезпечувальний (попередній) елемент; 2) інституційні елементи (передумова справедливого суду); 3) процесуальні (процедурні) елементи; 4) спеціальні (кримінальні процесуальні) елементи; 5) легітимаційний елемент. Перелік конкретних вимог-гарантій має враховувати динамічну практику тлумачення ЄСПЛ вимог ст. 6 Конвенції. Визначено, що рівність сторін при здійсненні змагального судового провадження є фундаментальною гарантією досягнення справедливості судового розгляду. Змагальність та рівність сторін є взаємообумовлюючими складовими компонентами загальної концепції справедливого судового розгляду. Змагальність слід характеризувати як право сторін подавати власні докази для дослідження, та як право оспорювати докази, подані протилежною стороною. Практикою ЄСПЛ вироблені такі підходи реалізації засади змагальності сторін: сторони вправі повідомляти про будь-які необхідні їм докази та знати і оспорювати будь-який поданий протилежною стороною доказ чи зауваження; сторони повинні мати належну можливість ознайомлюватися з доказами протилежної сторони; за необхідності отримати докази, суд має відкласти розгляд справи; право на розкриття доказу не є абсолютним та може обмежуватися у виняткових випадках. Вимога рівності сторін у судовому процесі тлумачиться ЄСПЛ з позиції «справедливого балансу» та передбачає надання сторонам можливості представити справу в таких умовах, які не ставлять одну сторону у суттєво невигідне становище відносно іншої. Визначено, що конвенційна вимога «публічності» тлумачиться в контексті гласності та відкритості судового провадження. Для уніфікації понять вітчизняного кримінального процесуального законодавства та конвенційних стандартів запропоновано засаду «Публічність» (ст. 25 КПК України) перейменувати на «Офіційність», а засаду «Гласність і відкритість судового провадження та повне фіксування технічними засобами судового засідання і процесуальних дій» (ст. 27 КПК України) назвати «Публічність судового провадження та повне фіксування технічними засобами судового засідання і процесуальних дій». Доведено, що дотримання вимоги публічності передбачає забезпечення реалізації таких процесуальних прав: на відкритий судовий розгляд, на усні судові дебати, на публічне проголошення та оприлюднення судових рішень. Публічність судового розгляду сприяє: гарантуванню справедливості прийнятого рішення; забезпеченню прогнозованості судових рішень та їх легітимізації; забезпеченню можливості вивчити спосіб вирішення подібних справ; підвищенню довіри до судів. Із загального правила щодо відкритості судового розгляду є винятки, обумовлені інтересами моралі, громадського порядку чи національної безпеки. Усний порядок судового слухання є не обов’язковим, якщо не розглядаються питання фактів, які вимагають усного подання доказів, за умови, що обвинуваченому надано можливість викласти свою позицію у письмовій формі. При визначенні форми оприлюднення судового рішення за основу має братися не формальний, а сутнісний підхід – забезпечення можливості ознайомитися з рішенням. Визначено, що відлік тривалості строків щодо їх відповідності критерію «розумності» за загальним правилом обраховується з часу, коли особі повідомлено про підозру чи з моменту затримання її за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Звертається увага на підхід ЄСПЛ до тлумачення терміну «обвинувачення», який передбачає можливість обрахунку «розумності» строку з більш ранніх етапів кримінального провадження, які відповідають критерію «значного впливу на становище підозрюваного». Обставини, які враховуються при визначенні складності кримінального провадження, запропоновано поділяти на такі дві групи: обставини, що стосуються кількісних характеристик та обставини процедурного характеру. Визначено правила ЄСПЛ щодо оцінки впливу поведінки заявника на тривалість провадження: держава не відповідає за тривалі процедури, обумовлені поведінкою заявника; підозрюваний, обвинувачений не зобов’язаний активно співпрацювати з судовими органами; не є затягуванням строків кримінального провадження використання всіх засобів правового захисту. Організаційні недоліки системи правосуддя, неспроможність забезпечити явку учасників провадження чи завантаженість судів не є поважними причинами недотримання вимоги розумності строків кримінального провадження. Визначено, що одним із критеріїв оцінки розумності строків є важливість впливу часу на становище підозрюваного, обвинуваченого (під час тримання особи під вартою чи у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх) та запропоновано відповідні доповнення до ч. 3 ст. 28 КПК України. З’ясовано, що дотримання вимог презумпції невинуватості дозволяє запобігти як обвинувальному ухилу, так і формуванню громадської думки щодо винуватості/невинуватості особи за відсутності остаточного рішення суду. Визначено правила дії презумпції невинуватості: поширюється як на досудове розслідування, так і діє при розгляді справ у суді першої та апеляційної інстанцій; визнання особи винуватою не скасовує її первісного права на презумпцію невинуватості; у разі ухвалення виправдувального вироку чи прийняття рішення про закриття кримінального провадження діє компенсаторний механізм. У змісті презумпції невинуватості запропоновано окремою групою виділяти правила поводження з особою, вина якої не встановлена. Структуру презумпції невинуватості складають: правила доведеності вини; наявність остаточного та обґрунтованого рішення; правила поводження з підозрюваним, обвинуваченим чи виправданим. Визначено правила оцінювання формулювань офіційних заяв, вироблені практикою ЄСПЛ, щодо дотримання/порушення вимог презумпції невинуватості: слід розрізняти повідомлення про те, що когось підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення та чітку заяву про те, що особа вчинила кримінальне правопорушення; заява оцінюється в контексті конкретних обставин, за яких вона була зроблена; важливим є реальний зміст тверджень, а не їх буквальне формулювання. Порушенням презумпції невинуватості є ухвалення судами проміжних рішень, де вказується, що суд вважає обвинуваченого винуватим. Встановлено, що передумовою забезпечення справедливості судового розгляду є надання стороні захисту повної та детальної інформації про висунуте обвинувачення і його правову характеристику. Обов’язок інформування про причину та характер обвинувачення (підозри) покладається на сторону обвинувачення і не може здійснюватися за допомогою пасивного надання інформації без звернення на неї уваги сторони захисту. Зауважується на відсутності у КПК України положень щодо необхідності роз’яснення суті підозри, якщо особа не була попередньо затримана. Запропоновано відповідні доповнення до ст. 278 КПК України. Визначено, що матеріали кримінального провадження надаються на ознайомлення як за клопотанням його учасників (статті 221, 317 КПК України), так і у зв’язку з рухом кримінального провадження чи з певними змінами в провадженні. Запропоновано загальні вимоги до ознайомлення з матеріалами кримінального провадження закріпити в окремій нормі КПК України. Обґрунтовано, що строк ознайомлення з матеріалами кримінального провадження залежить як від об’єктивних, так і суб’єктивних факторів, тому визначити чіткий узагальнений проміжок часу, необхідний для ознайомлення, неможливо, а питання адекватності часу, наданого для ознайомлення, слід оцінювати в контексті обставин конкретного провадження. Достатність часу для ознайомлення визначається на підставі таких критеріїв: обсяг та складність провадження, умови доступу до матеріалів, стадія кримінального провадження. Аргументовано, що рішення національних судів може бути законним (відповідає вимогам чинного кримінального процесуального законодавства), але несправедливим, неправовим (не відповідає Конвенційним стандартам здійснення судочинства). Обґрунтовано, що залучення захисника до проведення окремої процесуальної дії не завжди дозволяє ефективно реалізовувати право на захист. Визначено, що право обвинуваченого на допит свідків обвинувачення та право вимагати виклику свідків захисту для допиту на тих самих умовах є гарантією справедливого судового розгляду та механізмом реалізації вимоги рівності та змагальності сторін кримінального провадження, шляхом надання стороні захисту відповідної та належної можливості оспорити докази винуватості. Доведено, що на стадії досудового розслідування підозрюваний чи його захисник можуть ініціювати проведення стороною обвинувачення допиту свідків, під час якого вправі ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення. Обґрунтовано, що проведення допиту під час досудового розслідування у судовому засіданні за відсутності сторони захисту суперечить підпункту «d» п. 3 ст. 6 Конвенції та запропоновано відповідні зміни до абзацу 3 ч. 1 ст. 225 КПК України. Встановлено, що в практиці ЄСПЛ термін «свідок» має автономне значення. Терміни «свідок обвинувачення» чи «свідок захисту» охоплюють і інших учасників кримінального провадження – потерпілого, експерта чи інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, які можуть бути допитані в судовому засіданні. Доведено, що зміст підпункту «d» п. 3 ст. 6 Конвенції в практиці ЄСПЛ має ширше тлумачення щодо доказів, які можуть перевірятися іншою стороною, ніж це передбачено у п. 1 ч. 1 ст. 42 КПК України. Обґрунтована доцільність використання у КПК України більш конкретизованого терміну – «нерозуміння» мови. Допомога у перекладі повинна бути такою, щоб дати можливість підозрюваному, обвинуваченому знати провадження, що ведеться проти нього, та захиститися. Гарантом надання належних послуг перекладача є особа, яка здійснює кримінальне провадження. The thesis is one of the first special comprehensive studies of the essence and procedure of exercising the right to a fair trial in the criminal proceedings in Ukraine conducted in the national science of criminal procedural law.uk-UAправо на справедливий судовий розглядсправедливістьзмагальністьрівність сторінпублічність судового розглядурозумність строківпрезумпція невинуватостіпроцесуальні права підозрюваного (обвинуваченого)right to a fair trialfairnessadversarial natureequality of the partiestrial publicityreasonableness of termspresumption of innocenceprocedural rights of a suspect (accused)Book