Статути як джерело права: порівняльно-правове дослідження. Statutes as a source of law: a comparative legal study.
Loading...
Date
2021-11
Authors
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Abstract
Дисертація присвячена теоретичному і порівняльно-правовому дослідженню статутів як особливого джерела права. Проаналізовано доктринальну основу, включаючи наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених – представників науки теорії держави і права, конституціоналістів і муніципалістів, істориків права, адміністративістів і цивілістів, юристів-міжнародників та інших. Не дивлячись на те, що проблематика джерел права не є новою для сучасної юридичної науки, доведено, що комплексних досліджень, присвячених власне багатосторонньому міжгалузевому і порівняльно-правовому аналізу статутів як джерела права на сьогодні не існує.
Багатоаспектність соціально-правової природи статутів зумовила їх поширеність у різних правових сім’ях і правових системах, галузях публічного і приватного права, у міжнародному праві, національному і наднаціональному праві. У сучасній юридичній науці відсутнє уніфіковане визначення статутів, численними є підходи до їх типологізації, класифікації, розкриття правової природи і характеристик. Запропоновано у зв’язку з цим поняття статуту у широкому значенні – як специфічне джерело права у різних правових сім’ях і правових системах, правовий акт, що приймається уповноваженими суб’єктами у встановленому національним законодавством або міжнародним правом порядку, з метою регулювання внутрішньо-організаційних та інших відносин підприємств, установ та організацій, територіальних громад, міжнародних організацій і міжнародних судових органів, має установчий характер.
Дихотомія права зумовила виокремлення певних тенденцій становлення і розвитку статутів як джерела права: 1) статути є джерелом галузей приватного і публічного права, у тому числі галузей комплексного публічно-приватного характеру; 2) містять норми матеріального і процесуального права; 3) визнаються джерелом у міжнародному праві і національному, наднаціональному праві; 4) еволюція статутів в історії вітчизняного і зарубіжного державотворення і правотворення демонструє значення їх як кодифікованих актів станового суспільства у формі зводів законів, заснованих на місцевих звичаях та з урахуванням судової практики (наприклад, статути Великого князівства Литовського 1529, 1566, 1588 рр.) та інші.
Відзначено очевидний прогрес ідей візантійського та римського права, глосаторів і постглосаторів, у французькій та згодом голландській доктринах, статуарній теорії середньовічної науки міжнародного приватного права, сучасних теоріях цивільного і комерційного обігу, зовнішньоекономічних відносин, а також взаємодії різних національних правопорядків. З появою статутів (хартій) міст пов’язують становлення та розвитку сучасних форм місцевого самоврядування в Україні та Європі.
Проаналізовано співвідношення статутного права, звичаєвого права і прецедентного права, особливості статутів і статутного права у різних правових сім’ях. Так, в англійському праві під статутним правом розуміється сукупність статутів (законів, інших актів), що прийняті парламентом в установленому порядку, норми яких обов’язкові до виконання (традиційний вузький підхід) або головна частина права, що створюється законодавчими та іншими органами і включає статути (законодавчі акти парламенту) і «делеговане законодавство» (уряду, міністерств, королеви), «старі статути» та автономне законодавство – акти місцевих органів влади, певних установ та організацій (англіканської церкви, компаній, профспілок та ін.). Іншою є соціально-правова природа статутів у італійському праві – це нормативно-правові акти, юридична сила та порядок прийняття яких залежить від території їх поширення (автономія, регіон, провінція, комуна), а сфера їх регулювання включає принципи організації територіального суб’єкта, його законодавчі та адміністративні повноваження, форми взаємодії із державою. Вони виступають інструментами підтвердження автономності (для регіонів зі спеціальним статутом), самостійності з визначених питань (для звичайних регіонів) та регіональної ідентичності.
Американська правова система заснована на англійській правовій традиції, але все більше тяжіє до континентального права. Тут систематизоване законодавство; переважають федеральні статутні акти над судовими прецедентами; передбачено конституційний судовий контроль статутів. Статутне право США поділяється на федеральне (Конституція США, акти Конгресу у формі біллів та спільних резолюцій, які набули сили закону) та закони штатів, а в широкому розумінні включає: Конституцію США, акти Конгресу, федеральні підзаконні акти, конституції штатів, закони штатів, акти органів виконавчої влади штатів й акти органів місцевого самоврядування.
Відзначено специфіку статутів як джерел права в унітарній та федеративній державах, оскільки різняться розуміння, форма і юридична сила статутів у таких державах, незалежно від типу правової сім’ї. Так, статутне (комунальне) право Німеччини розгалужене виключно на локальному рівні, а статути у правовій системі США – це джерело права усіх рівнів.
Досліджено статути як джерело міжнародного публічного права, що становлять групу установчих міжнародно-правових актів. Це багатосторонні акти, організаційного та програмного характеру, основне джерело усієї системи міжнародного права та основоположне джерело галузі права міжнародних договорів; є підставою створення і функціонування міжнародних організацій універсального, регіонального, субрегіонального масштабів, міжнародних судових органів постійного або тимчасового характеру. На основі теоретичного аналізу виокремлено їх класифікації за відповідними критеріями.
Звернено увагу на окремий тип джерел (категорію) правових актів – статути єврорегіональних об’єднань, що укладаються не за участю держав, міжнародних організацій, а за участю місцевих і регіональних територіальних громад, відповідних їх органів влади. У країнах європейської правової традиції це приклад реалізації статутної правотворчості змішаного типу, на відміну від статутної правотворчості міжнародного чи внутрішньодержавного характеру, є результатом взаємодії та взаємовпливу правових систем, створення ефективних інструментів міжнародної співпраці місцевих і регіональних територіальних громад, їх органів влади у межах правового простору Ради Європи.
Виходячи з реалій української правової дійсності, статут може розглядатися у вузькому значенні, а саме як джерело публічного та/або приватного права (у якості закону, підзаконного нормативно-правового акту, нормативно-правового договору і т.д.). Підкреслено, що статутна форма правового регулювання в Україні поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення 1) політичних партій; 2) громадських об'єднань, 3) релігійних організацій; 4) непідприємницьких товариств, що утворюються актами органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування; 5) асоціацій органів місцевого самоврядування, їх добровільних об'єднань; 6) саморегулівних організацій, організацій, які здійснюють професійне самоврядування; 7) непідприємницьких товариств, утворених на підставі інших законів; 8) неурядові організації інших держав, міжнародні неурядові організації діють на території України відповідно до законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Йдеться про статут як джерело публічного права. Водночас як джерело приватного права розглядається особистий статут юридичної особи приватного права, виходячи із звичаєвої практики, визначається національним законодавством її держави, який має екстериторіальний характер.
Зауважено, що на відміну від основоположних установчих актів (Статут Суду ЄС), у праві ЄС також наявні статути зі змішаним публічно-приватним характером – Статут Європейського кооперативного товариства (SСE, ЄКТ), Статут європейської компанії (SE, ЄТ), затверджені регламентами і директивами Ради ЄС тощо. Це наднаціональні правові акти, які є джерелом права ЄС, правових систем його держав-членів.
У дисертації розмежовано міжнародну, наднаціональну і національну статутну правотворчість, відповідні механізми статутного правового регулювання та реалізації;. виявлено фактори, що впливають на встановлення та зміну меж правотворчості. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення механізмів статутної правотворчості, прийняття Закону України «Про нормативно-правові акти», внесення змін і доповнень до Законів України «Про міжнародні договори України», «Про Регламент Верховної Ради України», «Про транскордонне співробітництво», «Про місцеве самоврядування» і т.д. Перспективними видаються ряд напрямів наукових досліджень у даному контексті, зокрема, уніфікація понятійно-категорійного апарату, що стосуються статутів і статутного права, статутної правотворчості у місцевому самоврядуванні, відхід від позитивістської теорії праворозуміння і пострадянської правосвідомості у дисциплінарних статутах сектору безпеки і оборони України тощо.The dissertation is devoted to theoretical and comparative legal research of statutes as a special source of law. The doctrinal basis is analyzed, including scientific works of domestic and foreign scientists - representatives of science, theory of state and law, constitutionalists and municipalists, historians of law, administrators and civilists, international lawyers and others. Despite the fact that the issue of sources of law is not new to modern legal science, it is proved that comprehensive research on the actual multilateral intersectoral and comparative legal analysis of the statutes as a source of law does not exist today.
Description
Keywords
статут, джерело права, доктрина, договір, правова сім’я, статутне право, статутна правотворчість, статут територіальної громади, порівняльний аналіз, statute, source of law, doctrine, contract, legal family, statutory law, statutory lawmaking, statute of the territorial community, comparative analysis