Процесуальні особливості альтернативного вирішення публічно-правового спору в адміністративному судочинстві.
Loading...
Date
2021-09
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Abstract
Дисертація стала одним із перших у вітчизняній науці адміністративного права комплексних досліджень процесуальних особливостей альтернативного вирішення публічно-правового спору в адміністративному судочинстві.
Автором здійснено ґрунтовний аналіз новітньої історіографії правового інституту альтернативного вирішення публічно-правових спорів в адміністративному судочинстві та місця в ній досліджень процесуальних особливостей. Генезу історіографії окреслено в два періоди (активізація вивчення теорії та практики досудового вирішення адміністративно-правових спорів, примирення сторін і медіації, пошук та порівняння оптимальних шляхів їх застосування, що сталось у 2012 - 2015 роках, становлення та підтримка вчення про медіацію в адміністративному судочинстві, як досудового, позасудового або судового способу, процедури чи методу вирішення спорів, а також легітимізація врегулювання спору за участі судді з 2016 року – по теперішній час).
Доведено, що розвитку новітньої історіографії процесуальних особливостей врегулювання спору за участі судді притаманно: зв’язок із ідеями людиноцентризму та конфлікту; дискусія щодо розуміння того, що вкладати у зміст альтернативного вирішення - врегулювання спору за участю судді, примирення, медіацію тощо; зменшення браку комплексних робіт через отримання ними статусу стратегічних пріоритетів розвитку правової науки, законотворчі потреби та рекомендації європейських інституцій; орієнтація на проблеми неспроможності судової системи відповідати сучасності та виявлення законодавчих прогалин; недостатність, як висвітлення часів до Київської Русі, періодів козацького звичаєвого права, перебування під владою імперських країн, ЗУНР та УНР, так і вивчення досвіду ЄС, суддівської практики, дії адміністративного судочинства на ТОТ України тощо.
Дістало подальшого розвитку оцінювання сучасного стану альтернативного вирішення публічно-правових спорів в адміністративному судочинстві, який визнано таким, що врегульовано законом, потребує інтенсифікації розвитку та не може бути об’єктивно розцінений через часткову відсутність судової звітності та узагальнень судової практики загальнодержавного рівня та ін.
Оновлено підхід до розуміння правового регулювання за рахунок категорії правового регулювання альтернативного вирішення публічно-правових спорів в адміністративному судочинстві, як різновиду державного впливу на суспільні відносини, та визначення його суттєвих законодавчих тенденцій - збереження інституту примирення та введення в дію законів, пов’язаних із врегулюванням спору за участі судді, орієнтація законотворчості на дотримання кращих міжнародних практик та впровадження медіації різних форм, а також прийняття антикризових законодавчих актів щодо ситуації на ТОТ України.
У роботі сформульовано поняття альтернативного вирішення публічно-правових спорів в адміністративному судочинстві у широкому сенсі, як різновид юридичного захисту особи з конфіденційним вирішенням визначеного кола публічно-правових спорів, який нею вільно та послідовно обирається між кількома еквівалентами, які виключають одночасне застосування одне одного, та у вузькому – врегулювання спору за участі судді, підстави, строки та порядок якого передбачено законодавством про адміністративне судочинство, яке полягає в неодмінній участі судді, інформуванні сторін про юридичний захист у такий спосіб по окремих справах, отриманні згоди сторін до початку розгляду справи, не допустимості повторного проведення, спеціальних формах нарад, розумності строків без можливості їх продовження, а також у специфічному припиненні. До різновидів такого способу вирішення спорів на підставі законодавчого критерію віднесено: послуги посередництва (медіації) під час позасудового врегулювання спору; врегулювання спору за участю судді; примирення сторін; досудовий порядок вирішення спору.
На прикладі врегулювання спору за участі судді удосконалено співвідношення матеріальних та процесуальних особливостей альтернативного вирішення публічно-правових спорів, де таке співвідношення полягає у специфічному зв’язку передбачених законодавством про адміністративне судочинство норм права матеріального характеру, якими встановлено основні положення, права, обов’язки з врегулювання спору учасників судового процесу, вимоги до складу суду та підстави юридичної відповідальності тощо, а також норм права процесуального характеру щодо підстав, строків та порядку врегулювання спору.
Надано характеристику підстав, строків, призначення та проведення, а також припинення альтернативного вирішення публічно-правових спорів за участі судді та введено в науковий обіг наступних авторських дефініцій. Зокрема, підстави альтернативного вирішення публічно-правових спорів за участі судді розглянуто, як сукупність необхідних юридичних та фактичних обставин, на яких ґрунтується та з якими пов’язується початок врегулювання спору, що складаються зі з’ясування до початку розгляду справи наявності добровільної та обоюдної згоди сторін на врегулювання, а також відсутності групи предметних (не застосування у типових справах та в справах, визначених главою 11 розділу II КАСУ) або суб’єктних перешкод недопуску до розгляду (вступ у справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору).
Строки альтернативного вирішення публічно-правових спорів за участі судді - розумні строки без можливості їх продовження, які встановлені законодавством про адміністративне судочинство та у межах яких учасники адміністративного судочинства мають право або зобов’язані прийняти рішення або вчинити дії.
Призначення альтернативного вирішення публічно-правових спорів за участі судді – початкова процесуальна дія судді з оформлення врегулювання спору у вигляді винесення ухвали, вирішення питання про зупинення провадження у справі, а також закріплення статусу судді у спорі.
Проведення альтернативного вирішення публічно-правових спорів за участі судді – комплекс дій судді, який розпочинається з визначення форм, умов участі сторін та полягає, як у створені необхідних умов для здійснення нарад з дотриманням принципів конфіденційності, змагальності сторін, диспозитивності, з’ясуванні всіх обставин у справі, роз’яснені мети, порядку врегулювання спору за участі судді, висвітлені прав, гарантій, обов’язків (повноважень) сторін, так і у виконані на спільних нарадах суддею обов’язків з’ясувати підстави, предмет позову, підстави заперечень, а також роз’яснити предмет доказування, висловлення сторонами пропозиції щодо шляхів та вжиття інших дій з мирного врегулювання спору, процес яких завершується з настанням підстав припинення такого врегулювання.
Припинення альтернативного вирішення публічно-правових спорів за участі судді - настання обставин інтенсивного (примирення, подання заяви про припинення врегулювання, залишення заяви без розгляду, відмови чи визнання позову, виявлення суддею ознак затягування врегулювання) або інертного характеру (закінчення 30-денного строку врегулювання).
Проведено вивчення досвіду ЄС та ЄСПЛ з нормативно-правового регулювання альтернативного вирішення публічно-правових спорів в адміністративному судочинстві, завдяки чому відібрано та класифіковано нормативно-правові акти на загальні (Конвенція ООН від 04.11.1950 про захист прав людини та основоположних свобод, резолюція від 02.03.1978 № (78) 8 щодо юридичної допомоги та консультацій, рекомендації від 14.05.1981 № R (81) 7 відносно шляхів полегшення доступу до правосуддя запропоновано заохочувати застосування примирення сторін і медіацію, від 16.09.1986 № R (86) 12 щодо заходів з попередження і зменшення надмірного робочого навантаження в судах, від 12.05.2004 № R (2004) 6 щодо вдосконалення національних засобів правового захисту, а також рекомендації Брюссельської конференції 26-27 березня 2015 року щодо розширення існуючих засобів захисту та переваг альтернативних способів врегулювання спорів тощо) та спеціально-галузеві (рекомендації від 05.09.2001 № R (2001) 9 щодо альтернативного судового розгляду спорів між адміністративними органами і сторонами – приватними особами (адміністративні справи), керівні принципи від 07.12.2008 № 15 для кращого виконання наявної Рекомендації щодо альтернатив судовому розгляду спорів між адміністративними органами й сторонами – приватними особами), прийняття яких виявилось обумовленим дотриманням прав людини та навантаженням на судову систему.
Зміст ряду рішень ЄСПЛ свідчить про порушення Конвенції ООН про захист прав людини і основоположних свобод та потребу забезпечення альтернативного вирішення спорів (справи Бурмич та інші проти України, Вурцер проти Австрії, Палєвічітьо та Дзідзєвічєн проти Литви, Кристина ЛТД проти Литви, Джоанну проти Туреччини, Лотер і Лотре проти Болгарії та Полянська проти Польщі).
Розвинуто порівняльно-правове вчення про альтернативне вирішення публічно-правових спорів в адміністративному судочинстві завдяки розкриттю особливостей законодавства країн-членів ЄС (на прикладі Латвійської, Литовської та Естонських Республік), а також його асоційованих членів (Республіки Грузія та Молдова).
Акцентовано увагу на тому, що групу країн асоційованого членства в ЄС вирізняє та одночасно робить спільною з Україною наявність окремих норм законодавства, пов’язаних із подоланням проявів правового нігілізму у вигляді квазі-країн. Наразі на всіх спірних територіях повідомляється про гармонізацію із законодавством РФ або ж застосування аналогії закону РФ, що обумовлює науковий інтерес у майбутньому до подібних процесів.
У цілому здобувачем сформульовано низку нових теоретичних положень, обґрунтовано висновки, рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України.
Description
Keywords
альтернативне вирішення спорів, процесуальні та матеріальні особливості, публічно-правовий спір, правове регулювання, законодавчі тенденції, сучасний стан, адміністративне судочинство, врегулювання спору за участі судді, досвід Європейського союзу, правовий нігілізм, корупція, дотримання прав людини, навантаження на суд