Комунікативна компетентність як основа професіоналізму патрульних поліцейських. Communicative competence as a basis for professionalism of patrol police.
Loading...
Date
2021-11
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Abstract
У дисертаційній роботі охарактеризовано теоретико-методологічні засади дослідження комунікативної компетентності патрульних поліцейських в проблемному полі юридичної психології; здійснене емпіричне вивчення їх комунікативної компетентності; запропоновані напрями та засоби формування комунікативної компетентності патрульних поліцейських Національної поліції України.
Аргументовано, що діяльність патрульної поліції в Україні заснована на принципах визнання загальнолюдських цінностей, поваги до прав і свобод людини, визнання їх пріоритету у взаємовідносинах з державою. Патрульна поліція найбільш наближена до населення, її працівники постійно вступають у контакти з громадянами та першочергово виїжджають на місця правопорушень і злочинів. Поряд із цим, на них впливає низка негативних чинників – значні фізичні і психічні навантаження, висока відповідальність за прийняті рішення, наявність загрози життю і здоров’ю через виконання професійних обов’язків в агресивному соціальному середовищі, можливістю застосування спеціальних засобів і вогнепальної табельної зброї, недостатня соціальна захищеність працівника та його сім’ї та ін.
Встановлено, що комунікативна компетентність працівників виявляється у здатності і готовності встановлювати, підтримувати та розвивати ефективну міжособистісну взаємодію у різноманітних ситуаціях професійного спілкування. Окрім того, комунікативна компетентність патрульних поліцейських ґрунтується на знаннях соціокультурних норм поведінки і чуттєвому досвіді; вимагає спеціальних умінь та навичок прогнозувати, ефективно здійснювати (за допомогою вербальних і невербальних засобів) комунікативну діяльність та орієнтуватися у ситуаціях міжособистісної взаємодії, розуміючи мотиви, наміри, стратегії поведінки всіх учасників спілкування; а також передбачає успішне опанування технологій і психотехнік спілкування. Це свідчить про комплексний характер комунікативної компетентності, яка містить особистісні, пізнавальні, емоційні і поведінкові характеристики.
Емпіричну базу дослідження становлять результати констатуючого експерименту (І етап), проведеного зі слухачами Київського центру первинної професійної підготовки «Академія поліції» Національної академії внутрішніх справ за напрямами підготовки «Патрульна поліція», загальною кількістю 70 осіб, віком від 21 до 33 років, серед них чоловіків – 52 особи, жінок – 18 осіб. У формуючому експерименті (ІІ етап) було задіяно 40 осіб – представників цієї вибірки. Використовувалися: опитувальники «Діагностика загальної комунікативної толерантності» В. В. Бойка та «Шкала соціального самоконтролю ШСС» М. Снайдера, тест «Діагностика міжособистісних відносин» Т. Лірі, опитувальник емоційного інтелекту Д. Люсіна (ЕмІн) та методика Дж. Мейера – П. Селовея – Д. Карузо (MSCEIT v 2.0).
Обґрунтована сутність комунікативної компетентності патрульного поліцейського як інтегративної властивості особистості (симптомокомплексу), що формується у процесі соціалізації та проявляється у вигляді специфічної здатності використовувати наявні знання, уміння й навички для забезпечення ефективного спілкування в різноманітних ситуаціях професійної взаємодії. Її основними складовими слід вважати: когнітивні, емоційні, перцептивні, мотиваційні та операціональні компоненти. Домінуюча роль у формуванні професійної комунікативної компетентності належить комунікативним здібностям, а саме: швидко й адекватно орієнтуватися в динамічних умовах спілкування; правильно планувати та здійснювати систему комунікації; швидко знаходити коректні комунікативні засоби, що відповідали б індивідуальним особливостям як суб’єкта, так і об’єкта спілкування; постійно відчувати та підтримувати зворотний зв’язок у спілкуванні.
Доведено, що професійне спілкування патрульного поліцейського може відбуватися з позицій орієнтації на контроль чи орієнтації на розуміння. Перша проявляється як бажання домінувати під час взаємодії, керувати ситуацією та поведінкою співрозмовника; друга – характеризується прагненням зрозуміти всі обставини ситуації та поведінку людей в ній, при цьому метою є уникнення конфліктів та досягнення згоди сторін, зберігаючи рівність партнерів по спілкуванню. Таке ненасильницьке спілкування передбачає наявність умінь контролювати й регулювати свою поведінку, професійно аргументувати свою позицію, моделювати особистість співрозмовника, добиватися реалізації комунікативної інтенції за допомогою вербальних і невербальних засобів та технологій, продуктивно виходити з будь-яких психологічно напружених ситуацій.
Згідно з узагальненими результатами проведеного емпіричного дослідження, соціальна поведінка практично всіх патрульних поліцейських при взаємодії з зовнішнім світом може бути охарактеризована як адаптивна. При цьому майже половина (45,7 %) опитаних схильні до значних проявів авторитаризму та трохи менше половини (58,6 %) – екстремально альтруїстичні. Ймовірно, на дані результати вплинули відсутність професійного досвіду та стереотипи покликання поліції в сучасній Україні (слоган поліції: «Служити і захищати»), а також цілком зрозуміла на рівні життєвого досвіду наявність владних повноважень поліцейського. Про суперечливість «Я-образу» респондентів свідчить також поєднання різноспрямованих векторів властивостей особистості: «агресивний» (72,8 %) та «залежний» (68,6 %), «доброзичливий» (57,1 %) та «підозрілий» (44,3 %).
Визначено, що загальний рівень емоційного інтелекту опитаних перебуває у межах середніх (44,3 %) та низьких (24,3 %) значень; високі показники притаманні лише п’ятій їх частині. Відповідно, середні та низькі значення зафіксовані за шкалами «Управління емоціями» (50,0 % та 25,7 %), «Внутрішньоособистісний емоційний інтелект» (45,7 % та 17,1 %), «Міжособистісний емоційний інтелект» (35,7 % та 31,4 %), «Розуміння емоцій» (34,3 % та 37,1 %). Дещо інші результати одержані за окремими субшкалами. Так, найбільш оптимальні показники маємо за субшкалою «Контроль експресії»: високі значення – 25,7 %, середні значення – 25,7 %, низькі значення – 35,7 %, отже половина опитаних вважають, що вони здатні достатньою мірою контролювати свої емоції в професійному спілкуванні. Це підтверджується результатами за субшкалами «Розуміння своїх емоцій» (високі значення – 24,3 %, середні значення – 65,7 %) та «Управління своїми емоціями» (середні значення – 47,2 %). При цьому дещо парадоксальним виглядає співвідношення результатів за субшкалами «Управління чужими емоціями» (середні значення 51,4 %) та «Розуміння чужих емоцій (низькі значення – 22,9 %, дуже низькі значення – 34,3 %). Ймовірно, визначальними чинниками тут є соціальна бажаність відповідей або ж некритичність респондентів щодо власної комунікативної компетентності.
Запропоновано та апробовано тренінгову програму формування комунікативної компетентності працівників патрульної поліції України, в трьох модулях якої представлені теоретичні та практичні завдання. Метою програми є: 1) розкриття та сприяння засвоєнню патрульними поліцейськими об’єктивних передумов та суб’єктивних детермінант формування їх комунікативної компетентності; 2) набуття практичних вмінь і навичок поведінки й спілкування з різними категоріями громадян; 3) засвоєння вмінь швидкого та ефективного завершення конфлікту, який перебуває в активній фазі. Вправи обиралися та компонувалися на основі узагальнених результатів проведеного емпіричного дослідження.
Експериментальна перевірка запропонованої програми формування комунікативної компетентності патрульних поліцейських засвідчує наявність позитивної динаміки у більшості учасників тренінгової групи. Так, дещо зросли показники рівня комунікативного контролю, причому найбільш вагомі зміни спостерігалися в діапазоні високих значень (46,4 % респондентів). В межах тренінгової групи диференціювалися показники розвиненості емоційного інтелекту (розуміння своїх емоцій та розуміння емоцій інших людей): за рахунок зменшення середніх значень збільшилися показники високих (+16,4 %) та низьких (+4,3 %), що пояснюється різним рівнем актуалізованості експериментальної ситуації у різних респондентів. Аналогічні результати одержані стосовно управління своїми емоціями та управління чужими емоціями. Констатовано збільшення кількості учасників, які обирають доброзичливий тип міжособистісних відносин (+15,4 %) у професійному спілкуванні, втім, при цьому 82,5 % (+6,4 %) з них прагнуть до домінування, лідерства та утвердження своєї власної особистості.
The dissertation defines theoretical and methodological principles of research of communicative competence of patrol policemen in the problematic field of legal psychology; it presents an empirical study of their communicative competence and suggests directions and means for the formation of communicative competence of patrol policemen of the National Police of Ukraine.
Description
Keywords
патрульні поліцейські, комунікативна компетентність, комунікативна діяльність, комунікативні здібності, вербальні і невербальні засоби, міжособистісна взаємодія, patrol policemen, communicative competence, communication, verbal and nonverbal means