Please use this identifier to cite or link to this item: http://elar.naiau.kiev.ua/jspui/handle/123456789/16850
Title: Конституційне право на охорону здоров’я в Україні та державах Європейського Союзу: порівняльно-правове дослідження.
metadata.local.vid: Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії та доктора наук, автореферати дисертацій.
metadata.local.special: 081 – Право
Authors: Назарко, Юлія Вячеславівна
Nazarko, Yuliia V.
Keywords: право на охорону здоров’я;право на медичну допомогу;права людини;конституційне право;гарантії;Європейський Союз;міжнародно-правові стандарти;забезпечення
Issue Date: Mar-2020
Abstract: Дисертація присвячена дослідженню конституційного права людини на охорону здоров’я і вдосконаленню законодавства, правозастосовної практики в Україні у даній сфері. Проаналізовано доктринальні й нормативні джерела даного права, методологію дослідження, історіографію розвитку, поняття і зміст, конституційно-правове забезпечення права на охорону здоров’я в Україні та країнах ЄС, визначено його місце у системі прав і свобод людини та громадянина. Досліджуване право є однією з умов здійснення інших прав людини та громадянина, гарантує їх належне фізичне існування. Отже, право на охорону здоров’я – це природне, невід'ємне і непорушне право людини, нормативно закріплене на національному та міжнародному рівнях, яке включає всі можливі засоби для розвитку, збереження, забезпечення та, у випадку порушення, відновлення гармонійного рівня фізичного, психічного та душевного стану її організму. Зосереджено увагу на історіографії конституційного права на охорону здоров’я з часів Київської Русі і до сучасного періоду. Проведений системний аналіз підходів науковців до основних понять, а саме «здоров’я», «право на здоров'я», «право на захист здоров'я», «охорона здоров’я», «право на охорону здоров'я», «турбота про здоров'я», «право на медичну допомогу», «права пацієнтів» тощо. Підкреслено зв'язок права на життя, права на особисту недоторканість, права на невтручання в особисте і сімейне життя, права на повагу до гідності людини, права на інформацію, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, права на медичну допомогу, права на освіту з досліджуваним правом на охорону здоров’я. У процесі підготовки роботи використано філософські (діалектичний, герменевтичний, аксіологічний), загальнонаукові (аналіз, синтез, дедукція, системний, структурно-функціональний, порівняльний, класифікації, узагальнення, історичний) та спеціально-юридичні методи (формально-юридичний, тлумачення, порівняльно-правовий та ін.). У Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров’я в визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм… (ст. 49). Проаналізовано також інші її норми, які становлять конституційну основу правового статусу особи у сфері охорони здоров’я (стст. 3, 27, 28, 29, 30, 43, 45, 46, 47, 48 49, 50). Дані норми деталізуються у великій кількості галузевих законів і підзаконних нормативно-правових актів України: Основах законодавства України про охорону здоров’я, Цивільному кодексі України, Кримінальному кодексі України, Законах України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування», «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людини», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про охорону дитинства», «Про психіатричну допомогу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про фізичну культуру і спорт» тощо. Слід підкреслити, що існують міжнародно-правові стандарти універсального і регіонального рівнів, яким загалом відповідає національне законодавство України у даній сфері. Вони закріплені у Загальній декларації прав людини, Конвенції ООН про права дитини, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейській соціальній хартії, Копенгагенській декларації ООН, Договорі про функціонування ЄС, Лісабонському договорі ЄС, Декларації Європейської комісії з прав пацієнтів про політику в сфері забезпечення прав пацієнта в Європі, Європейській конвенції про права людини та біомедицину, Міжнародному кодексі медичної етики тощо. На основі вивчення конституційно-правового закріплення права на охорону здоров’я в країнах ЄС, відзначено: по-перше, право на охорону здоров’я переважно закріплюється в конституціях, маючи різний характер та вираження; по-друге, у більшості конституцій зосереджено увагу на питанні фінансування охорони здоров’я, держави покладають реалізацію даного права на обов’язкову систему медичного страхування; по-третє, велика увага приділяється громадському здоров’ю, державним гарантіям та забезпеченню права на охорону здоров’я незахищених верст населення, зокрема, безкоштовна медична допомога для певних груп зафіксована у конституціях Італії, Болгарії, Литви, Польщі, Португалії. Проведений аналіз низки справ Європейського суду з прав людини дозволив визначити, що, хоча текст Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не містить окремої статті, яка визначала б право людини на охорону здоров’я, але існуюча практика дозволяє дійти висновку, що права в цій сфері можуть бути захищені, з огляду на порушення статей 2, 3, 8 конвенції. Забезпечення права на охорону здоров’я – це діяльність, спрямована на утвердження та регламентацію, створення сприятливих умов для належної реалізації в усіх сферах життєдіяльності людини і громадянина, охорони і захисту, попередження й усунення перешкод, відновлення у випадку порушення права на охорону здоров’я. Систему такого забезпечення становить сукупність взаємозалежних і взаємопов’язаних елементів, що здійснюються як за участю держави, так й інших суб’єктів. Зокрема, підкреслено, що інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав пацієнтів видається перспективною формою захисту права на охорону здоров’я. Зосереджено увагу на гарантіях права на охорону здоров’я людини, що становлять сукупність усіх умов і засобів в економічній, політичній, культурній та інших сферах, що допомагають реалізувати досліджуване право в Україні та країнах ЄС. Визначено, що головними проблемами реалізації та інших елементів забезпечення права на охорону здоров’я в ЄС є питання щодо фінансування цієї галузі, громадського здоров'я, корумпованості тощо. В Україні існують проблеми недосконалої законодавчої основи, матеріально-технічної бази, фінансування, недовіри населення, корупції, вибіркового медичного страхування та безоплатної медичної допомоги. Тому акцентовано на вдосконаленні правового регулювання права на охорону здоров’я та відповідної правозастосовної практики. Одним з пріоритетних напрямів на цьому шляху в Україні є систематизація діючих нормативно-правових актів у сфері охорони здоров’я та прийняття Медичного кодексу, низки інших нормативно-правових актів, внесення змін і доповнень до існуючих актів. З урахуванням позитивного зарубіжного і вітчизняного досвіду, запропоновано нову редакцію ст. 49 Конституції України. Досліджено особливості запровадження нової медичної реформи в Україні, можливість запровадження обов’язкового медичного страхування. Важливими при цьому також є концептуально визначена демографічна політика держави; збільшення державних асигнувань, боротьба з корупцією у цій сфері, правороз’яснювальна робота серед населення щодо форм і способів реалізації, охорони і захисту досліджуваного права.
URI: http://elar.naiau.kiev.ua/jspui/handle/123456789/16850
Appears in Collections:081 - право

Files in This Item:
File Description SizeFormat 
vidhuk_nazarko_klymenko.pdf3.17 MBAdobe PDFView/Open
vidhuk_nazarko_yanchuk.pdf4.87 MBAdobe PDFView/Open
dis_nazarko_yuliia.pdf3.04 MBAdobe PDFView/Open


Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.